Пятница, 29.03.2024, 08:58
Приветствую Вас Гость | RSS
Форма входа
Категории раздела
Монографии [1]
Монографии для скачивания
Диссертации [25]
Диссертации по литературоведению и танатологии. Диссертация кандидата филологических наук Л.В.Гармаш "Художественное своеобразие симфоний Андрея Белого" (2000 г.)
Статьи [0]
Статьи для скачивания
Поиск
Материалы
Photo: 45
Blog: 1
News: 3
Downloads: 26
Publisher: 25

Сайт Людмилы Гармаш

Каталог файлов

Главная » Файлы » Диссертации

Автореферат - с. 1
31.10.2010, 00:05

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СОКОВОРОДИ




ГАРМАШ Людмила Вікторівна


Скачать по ссылке

УДК 882 (09) 



ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ СИМФОНІЙ

АНДРІЯ БЄЛОГО


Спеціальність 10. 01. 02 - російська література





Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук









Харків - 2000



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться "29 вересня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В).

З дисертацію можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (вул. Блюхера, 2).Автореферат розіслано "16 серпня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                      О. А. Олексенко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

"Срібний вік” російської літератури - надзвичайно яскраве явище в історії світової культури. Один із найвидатніших представників того часу - Андрій Бєлий - письменник, поет, теоретик провідного літературного напрямку початку ХХ сторіччя - символізму.

Початок ХХ сторіччя приніс з собою якісно новий історичний зміст. Настає нова ера в житті Росії і всього людства. В яскравій і оригінальній формі симфоній Бєлий  зумів передати кризовий характер художньої свідомості кінця Х1Х - початку ХХ сторіччя як наслідок існування людини одночасно в двох вимірах - побуту і буття. З геніальною прозірливістю він відчув і втілив у своїх творах "апокаліптичні ритми часу”, що поєднувалися з оптимістичною надією на наближення перетворення світу, за яким настане епоха містичного синтезу.

Актуальність теми дослідження визначається інтересом науки до проблем культурно-історичного розвитку на зламі ХIХ - ХХ століть і, зокрема, до появи нових жанрових форм, характерних для більшості європейських літератур.

Протягом останніх років кількість наукових праць, присвячених творчості Бєлого, значно зросла, але їх переважна більшість сконцентрована перш за все навколо найбільш відомого роману письменника - "Петербург”, в той час як усе його творче надбання складає єдиний контекст, у якому одні й ті ж ідеї розвиваються у віршах, прозаїчних та теоретичних творах. Між тим, уваги до раннього періоду творчості Бєлого, у тому числі до його симфоній, приділялося недостатньо.

Період виникнення симфоній є важливим етапом у духовній еволюції Андрія Бєлого, коли відбувається становлення його філософсько-естетичних поглядів і формування його художньої манери. Рання проза письменника в стереоскопічно об'ємній формі відтворює картину сучасної автору симфоній дійсності, втілює пошуки нових культурно-естетичних ідеалів, прагнення російських символістів, сповнених передчуттям майбутніх змін. Літературні симфонії з'являються як результат розвитку синтетичної культури романтизму і символізму.

Симфонії А. Бєлого стоять біля джерел орнаментальної прози ХХ сторіччя. В них відбулася кристалізація важливих рис поетики символістського роману. Чотири симфонії Бєлого "1-ая, героическая” ("1-а, героїчна”), "Драматическая симфония”, ("Драматична симфонія”), "Возврат” ("Повернення”) та "Кубок метелей” ("Кубок заметілі”) є об'єктом дослідження в реферованій роботі.

Тема роботи пов'язана з науковими програмами кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Мета дослідження - скласти цілісну характеристику поетики симфоній як унікальної в історії російської літератури жанрової форми, визначити їх роль у творчості Андрія Бєлого і місце, яке вони займають у культурно-історичному процесі.

Вибір матеріалу дослідження був зумовлений недостатньою вивченістю ранньої прози письменника, відсутністю в багатьох із досліджень необхідної аналітичності, суперечністю сталих оцінок симфоній вченими і виникненням необхідності більш повного і всебічного дослідження творчості одного з найбільш відомих представників не тільки вітчизняної, але й світової літератури.

У відповідності до визначеної мети формулюються головні напрямки і основні завдання дослідження:

1. Визначити генетичне коріння жанру літературної симфонії, яке сприяло його виникненню.

2. Розглянути твори Бєлого з точки зору їх відповідності провідним ідеям і напрямкам розвитку російського і західноєвропейського культурного процесу, розкрити відношення ранньої прози Бєлого до російської та європейської традиції.

3. Окреслити коло філософсько-естетичних поглядів Бєлого, що викладені у його теоретичних працях, і розглянути обгрунтування автором необхідності створення нового жанру.

4. Розглянути художню структуру симфоній як синкретичного жанрового утворення, виявити їх спільність з одноіменною жанровою формою в музиці; розкрити специфіку вживання музичних художніх засобів у іншому виді мистецтва і доцільність їх застосування в рамках літературного твору.

5. Проаналізувати образну і сюжетно-композиційну структуру творів письменника.

6. Вивчити симфонії Бєлого з точки зору реалізації в них "неоміфологічних” спрямувань російського символізму.

7. Проаналізувати систему символів у симфоніях з метою визначення їх ідейно-тематичної суті.

8. Виявити головні параметри художнього світу симфоній, що дають підстави вважати їх єдиним циклом.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи визначаються тим, що симфонії А. Бєлого вперше стали об'єктом спеціального монографічного вивчення. Вперше в дисертаційній роботі наведено нові, додаткові аргументи на користь закономірності виникнення жанру, який синтезує можливості музики та літератури. Вперше виявлено і докладно прослідковано на різних рівнях тексту численні риси подібності поміж усіма симфоніями, на підставі чого можна об'єднати їх у єдиний цикл. Вперше вони розглядаються як спільний простір індивідуального авторського міфу, досліджуються об'єктивні та суб'єктивні передумови втілення в них міфологічної свідомості, докладно простежено становлення міфопоетичної системи письменника в його ранній прозі, зроблено спробу дати всебічну характеристику її символічної образної системи і представити симфонії Бєлого як складову частину російської та європейської культури.

Практичне значення дослідження полягяє в можливості використання його матеріалів при вивченні курсу історії російської літератури кінця ХIХ - початку ХХ сторіччя, в спеціальних курсах і семінарах за творчістю Андрія Бєлого. Наведені у роботі факти та одержані висновки можуть бути корисними при розробці нових навчальних посібників з історії російської літератури.

Апробація роботи.

Основні положення дисертації обговорювалися на Четвертих ахматовських читаннях (Одеса, Одеський державний університет, жовтень 1996 р.), міжвузівській науковій конференції "Міф і міфопоетика у традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості”, (Харків, Харківський національний університет, квітень 1999 р.), щорічних наукових конференціях молодих вчених у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. У повному обсязі дисертація розглядалася на засіданні кафедри світової літератури ХДПУ імені Г. С. Сковороди 18 квітня 2000 року.

Структура і обсяг роботи.

Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури (226 найменувань). Загальний обсяг - 194 сторінки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення виконаної роботи, визначено методи дослідження.

У першому розділі "Симфонії Андрія Бєлого в сучасному літературознавстві” розглядаються наукові дослідження, присвячені симфоніям письменника.

Вже сама поява ранніх творів Бєлого супроводжувалася численними суперечливими відгуками критиків. Розуміння і належну оцінку симфонії знайшли лише в середовищі символістів та людей, які розділяли їх ідейно-філософські позиції. Статті деяких визначних сучасників письменника (В. Брюсова, П. Флоренського, Р. Іванова-Разумніка тощо) не втратили свого значення у наш час.

Після 1917 року творчість Андрія Бєлого вивчається переважно за кордоном (К. Мочульський, В. Александров, Л. Сілард та ін.). На батьківщині письменника його ім'я або взагалі не згадується в працях з історії літератури, або в кращому разі фігурує в оглядах. Таке становище зумовлено перш за все вульгарно-соціологічним підходом до літературної спадщини письменника. З іншого боку, труднощі на шляху до розуміння творів Бєлого, зокрема створених у такому незвичному жанрі, як літературна симфонія, можуть бути пояснені винятковою своєрідністю творчого складу письменника, незвичністю його образної структури, мови, стилю, композиції його творів.

Вивчення особистості і творчості Бєлого як видатної постаті ХХ сторіччя починається на батьківщині письменника лише у 70-х роках. Переважна більшість праць літературознавців сконцентрована довкола  роману "Петербург”. Цьому твору присвячена, зокрема, монографія Л. К. Долгополова, в якій попередня творчість Бєлого (в тому числі й симфонії) розглядається з точки зору зародження головних рис поетики, притаманних визначному роману письменника.

Серед учених, які зробили найсуттєвіший внесок у вивчення симфоній, слід назвати А. В. Лаврова, у фундаментальній монографії якого ("Андрій Бєлий у 1900-ті роки”) підведено підсумок вивченню першого десятиріччя творчої діяльності письменника. Окремі аспекти поетики симфоній розглядались у статтях Т. Хмельницької, О. Тілкес, О.  Бойчука та ін. Хоча на сьогоднішній день коло головних проблем, які повязані з аналізом симфоній, вже окреслено, в цілому дослідження цієї жанрової форми носить уривчастий, фрагментарний і подекуди поверховий характер. Пильної уваги вимагають проблеми сюжетно-композиційної будови симфоній, особливості їх образної системи, типологія і диференціація лейтмотивних моделей, засоби реалізації прийомів контрапунктичного розвитку оповіді, генезис жанру і визначення його місця в культурно-історичному процесі. Майже зовсім не розглядалася міфопоетика ранньої прози Бєлого, система символів у симфоніях.

Втім, без детального аналізу поетики симфоній неможливо вирішити проблему всебічного освоєння творчого доробку Андрія Бєлого, що, в свою чергу, не дозволяє глибше вивчити таке значне явище в історії російської літератури, як проза "срібного віку”.

У другому розділі "Жанрові пошуки А. Бєлого в культурному контексті епохи” розглядаються умови, за яких стало можливим виникнення незвичного для літератури жанру - симфонії. Намагання синтезувати різні види мистецтва притаманне всій символістській естетиці. Воно було успадковано символістами від романтиків, які шукали опору у внутрішньому, духовному існуванні людини. Провідним видом мистецтва визнається музика.

Важливе місце займає музика у філософії Шопенгауера, головну працю якого ("Світ як воля і уявлення”) Бєлий вивчав улітку 1897 року. Спираючись на концепцію німецького філософа, Бєлий доводить, що музичні ідеї, як ідеї часові, а не просторові, більш активно впливають на душу людини і є родовими по відношенню до ідей, втілених у творах інших видів мистецтва. Отже "музика, на думку Бєлого, ідеально виражає символ”, а символу, в свою чергу, завжди притаманна музичність.

Уявлення Шопенгауера про музику як про сутність буття споріднене з закликом Ф. Ніцше поринути в музичну "дионісійську” стихію. Саме Ніцше визначив жанр своєї книги "Так казав Заратустра” як симфонію і написав її ритмізованою прозою. Вплив її на ідейно-художні погляди Бєлого та його творчість вже відзначався літературознавцями.

Висунення А. Бєлим музики на перше місце серед інших видів мистецтва було співзвучно філософським відкриттям на зламі століть. На початку ХХ ст. у філософії сформувалось уявлення про дійсність, що перебуває у безперервному становленні. О. Лосєв приходить до висновку, що "тільки чиста музика володіє засобами для передачі без-образної стихії життя, тобто чистого становлення”.

У символістів відношення до музики було особливим. Так, Вяч. Іванов підкреслював магічну силу "співучого слова” і вважав, що музика в прихованому вигляді існує в творах кожного виду мистецтва. Широко відомі слова А. Блока, що "сам дух є музика”. Експериментальна проза А. Бєлого, в якій втілене прагнення до нового, синтетичного мистецтва, - не поодиноке явище на межі XIX - XX сторіччя. Творчі інтенції російського символіста стоять в одному ряду зі світловими симфоніями А. Скрябіна, живописними сонатами М. Чурльоніса, "музичними” картинами В. Кандинського тощо.

Серед усіх музичних жанрів Бєлий віддав перевагу симфонії, незважаючи на те, що високо поцінований ним Вагнер пропонував у ролі синтетичного жанру драму. Бєлий був згоден з тим, що "в драмі міститься початок синтезу”, але він вважав, що драма відводить від творчості життя, а це повністю суперечить позиції письменника. "Саме життя повинні перетворити ми на драму”, - стверджує він. Перевага, яку Бєлий надає симфонії, була зумовлена таким засобом художнього осмислення світу, як симфонізм. У широкому розумінні симфонізм - це художній принцип філософськи узагальненого діалектичного відображення життя. Його характерною рисою є зосередженість на найважливіших проблемах людського існування. Симфонізм як діалектична форма розвитку художнього образу притаманний усім мистецтвам на певній стадії культурно-історичного розвитку.

У дослідницькій літeратурі вже накопичено деякий досвід аналізу літературних творів з метою виявлення закономірностей музичної форми. Увага приділяється особливостям віршування, вивчаються специфічні музичні прийоми, які зайняли своє місце в літературі, наприклад, лейтмотиви - наскрізні мотиви, що повторюються декілька разів у художньому тексті. Деякі твори розглядаються з точки зору можливості втілення в літературі музичних форм. Цьому питанню присвячені роботи А. Альшванга, Б. Каца, О. Соколова, Є. Еткінда тощо.

Звернення письменників до законів побудови жанру симфонії знаходилось у руслі магістральних жанрових пошуків епохи. Пріоритет музики серед інших видів мистецтва тісно пов'язаний з інтересом до ліричного засобу відображення дійсності. Ліризація жанрів на початку ХХ ст. закономірно привела до домінування ліричного циклу, ліричної поеми, поетичної збірки як цілісної структури. Схильність до утворення метатексту вимагала пошуку нових засобів художньої виразності для створення внутрішньої структурної єдності.

Однак Бєлого не задовільняли вищеназвані літературні жанри, що підтверджується легкістю, з якою він неодноразово переробляв свої збірки віршів. Вони, на думку самого письменника, служили лише підготовчим етапом до симфоній. І якщо в поезії символістів саме ліричний цикл стає однією з провідних форм втілення "неоміфологізму”, то в ранній творчості Бєлого цю функцію виконує симфонія. Міфологічність була притаманна не тільки симфоніям Бєлого, міфологічна була і музика, яку чув Блок у ритмах часу. В одному з листів Блока до Бєлого сказано: "Адже музика сфер - міфологічна глибина”. Тенденція зіставлення міфу і музики знайшла своє продовження в роботах С. Лангер, Е. Кассірера, К. Леві-Строса та ін.

Музична стихія оточувала Бєлого з самого дитинства. В юні роки він намагався навіть реалізувати свої композиторські здібності і завжди відчував себе "внутрішнім музикантом”. Народженню літературного твору кожного разу передує, за ствердженням Бєлого, пошук "музичного звуку теми”. У свою чергу слова в симфоніях "аналогічні нотним знакам”. Але слово у письменника не просто еквівалент музичного знака. Воно має для Бєлого субстанційний характер. Поет, на його думку, здатен за допомогою магічного слова створювати новий світ і тим самим пізнати таємницю світу - зовнішнього і внутрішнього. "Я пришел к тебе сказать о Слове”, - декілька разів повторює герой "Кубка метелей”. Слово розуміється тут як категорія, що надає людині можливість перетворити світ. Музику і слово Бєлий наділяє онтологічним статусом. У слові злиті нероздільно музика (як звук) і література. Письменник впевнений: "Слово, що звучить - "квінтесенція самого людства”.

Третій розділ дисертаційного дослідження "Сюжетно-композиційна будова та образна система симфоній Андрія Бєлого” присвячений аналізу композиції сюжету та образної системи симфоній письменника. Головними принципами сюжетно-композиційної будови симфоній є асоціативність і контрапунктичне поєднання лейтмотивів і тем. У той же час причинно-наслідкова основа сюжету послаблена. Особливості сюжетно-композиційної структури визначаються співвідношенням ліричного та епічного начал у творах Бєлого.

Розгортання ліричного і епічного сюжетів для наочності можна зіставити з геометричними фігурами, про які йде мова в статті письменника "Лінія, коло, спіраль символізму”. Лінія відповідає руху епічного сюжету, який реалізований у тексті у вигляді ланцюга подій, що розвивається в горизонтальному напрямку і спрямований від окремих явищ і фактів до узагальнення, яке становить його логічний результат. Розвиток ліричного сюжету нагадує коло, тому що "позицією ліричного героя є перебування в якійсь фіксованій точці, кружляння довкола однієї думки, одного питання, одного почуття…” Поєднання двох типів сюжету дає одночасний рух вперед і по колу, що графічно можна представити у вигляді спіралі, і тоді стає зрозумілим механізм утворення вихроподібного руху в симфоніях (зокрема, в "Кубке метелей”) не тільки на рівні образної системи, але й на рівні сюжету.

З точки зору епіки симфонії можна розглядати як твори, що мають фрагментарний сюжет. Розвиток дії в них відбувається пунктирно, переривчасто, логічні зв'язки між подіями пропущені, але потенційно вони існують. У творі їх еквівалентом стає логіка асоціацій. Основу ліричного сюжету складає розвиток переживання, що викликане чеканням переходу від однієї епохи до іншої. Цей сюжет розвивається не вшир, а вглиб, кожна подія розглядається з одного боку - наскільки вона відповідає цим переживанням.

Починаючи з "Северной симфонии”, Бєлий застосовує принцип контрапунктичного поєднання сюжетних ліній. У симфоніях є дві або більше сюжетні лінії, між якими відбувається взаємодія. Всі разом вони складають єдиний сюжет. У процесі розвитку сюжетні лінії можуть поступово зливатись і розчинятись одна в одній. Часто одна з них дублює іншу, як це відбувається в "Драматической симфонии” з сюжетними лініями "філософ - Вічність” та "демократ - Казка”.

Різні сюжетні лінії можуть бути обєднані за допомогою спільного символічного образу. Так, в "Драматической симфонии” це образ вічності, який функціонує не тільки як абстрактне поняття, а і персоніфікується на рівні персоніжів.

Основу композиційної структури симфоній складає подвійна опозиція: двох світів (земного і сакрального) та двох протилежних начал (божественого та інфернального).

Головним героям, які втілюють світлі сили, протистоять їх антагоністи. Конфлікт між ними складає основу сюжетного розвитку симфоній. Його специфіка в кожному творі розглянута в дисертації.

Схожа композиційна будова поріднює симфонії. В "1-ой, героической” симфонії, "Возврате” і "Кубке метелей” дія розгортається протягом трьох частин твору в земному світі, а потім герої переносяться в сакральний світ.

Ідея двосвіття вимагала для свого втілення особливого типу сюжетної організації, при якій розвиток сюжету здійснюється в двох паралельних і в той же час взаємозвязаних світах: стихійно-природному і світі людського буття. У зовнішності героїв проступають природні і навіть космічні риси. Особливо послідовно цей прийом використовується в четвертій симфонії ("Кубок метелей”), де образ головної героїні стає остаточно деперсоніфікованим і злитим зі світовим універсумом. Такий ефект досягається завдяки використанню паралельних образних і синтаксичних структур, а також спільних атрибутів, якими наділені два різнопланових образи (наприклад, портрет героїні та пейзаж стають рівними один одному, ідентичними). Не тільки персонаж може набути природних рис. Пейзаж, у свою чергу, втрачає риси реальності, перетворюючись із земного на містичний, одухотворюючись. У той же час образи героїв виростають до космічних масштабів, створюючи в "Кубке метелей” цілісну космогонічну картину.

Хронотоп двосвіття зумовлює і специфіку системи персонажів у симфоніях. Її характерною ознакою є ієрархічна градація двійників. Вона поступово ускладнюється від першої симфонії до останньої. Персонажі мають вихідним пунктом містичні кореляти: Іісуса Христа, Софію (Вічну Жіночість) та диявола.

Герої та їх образні іпостасі в симфоніях зближені за кількома ознаками:

  1. Їхні портрети мають спільні риси.
  2. Збігаються їхні дії, думки, висловлювання, почуття. Близькість може підсилюватись синтаксичним паралелизмом.
  3. Співвідношення образів персонажа та його двійника розкривається за допомогою негативного паралелізму, який, протиставляючи персонаж і його двійника, водночас і ототожнює їх. Того ж ефекту автор досягає завдяки використанню порівняння персонажа та його образної іпостасі, вводячи його словами "як”, "ніби”, "наче” тощо.
  4. Іноді відбувається плавний послідовний перехід від персонажа до його двійника і в зворотньому напрямку, що нагадує розхитування маятника.

Таким чином, епічний сюжет організує розвиток подій у симфоніях, який має пунктирний характер. Ліричний сюжет вимагає організації оповіді, яка базується, по-перше, на асоціативному композиційному принципі, а по-друге, на використанні нових художніх засобів, що раніше вважалися характерними лише для музики.

У четвертому розділі "Музичні принципи структурної організації симфоній А. Бєлого” проаналізована відповідність структурної організації симфоній до законів побудови музичного твору, розглянуті етапи її трансформації у чотирьох симфоніях письменника, виявлені спільні риси, що дозволяють вважати їх єдиною циклічною формою.

Як і в музичному творі, оповідь у симфоніях Бєлого організована за допомогою словесно-музичних тем. У дисертації термін "тема” використовується в значенні, яке близьке до прийнятого в музикознавстві, де він трактується як "головна музична думка <...>, виражена в індивідуалізованому музичному матеріалі, що має провідне образно-виразне значення...” Майже кожна важлива тема проходить через усі симфонії Бєлого. Це теми зорі, вічності, безумства, пророків, смерті-воскресіння, вічного повернення і любові. Вони реалізовані в тексті у вигляді лейтмотивів - образних зворотів, які повторюються протягом одного чи декількох творів і служать для характеристики персонажа, переживання чи ситуації. Аналіз лейтмотивів довів, що, незважаючи на більш-менш суттєву трансформацію у симфоніях, вони зберігають ряд спільних логіко-смислових та ритмічно-синтаксичних ознак. Це дозволяє ідентифікувати лейтмотив як складову частину семантичного поля однієї й тієї ж теми. Наприклад, такими є образи кола і кружляння по колу, які в симфоніях символізують вічне повернення.

Усі теми Бєлого, за його словами, мають "внутрішню спорідненість”. Саме існування внутрішньої спільності між різноплановими і навіть протиставленими темами є головною передумовою для їх контрапунктичного поєднання. Така організація матеріалу відповідає принципам композиційної будови першої частини музичної симфонії, яку прийнято називати сонатною формою. Основу її драматургічного розвитку складає конфлікт між двома контрастними і в той же час спорідненими партіями - головною і побічною.

При порівнянні творів Бєлого з музичною формою, у дисертації використано принцип функціональної подібності. Необхідність цього викликана перш за все тим, що мистецтво слова неспроможне передати тональний план симфонії, але може відтворити відповідну емоційну наповненість (пафос). З такої точки зору розглядаються в дисертації симфонії Бєлого. Так, функціональну роль головної партії в "Драматической симфонии” грає тема вічності, а з побічною партією симфонічного твору може бути співвіднесений сюжетний розвиток сфери повсякчасності (сфери подій). Зміст повсякчасних подій залежить від впливу сфери вічності, завдяки чому буденні, земні дії включені в систему вищих цінностей. Тим самим перемагається дискретність, яка існує на рівні подій, і відновлюються слабо виражені причинно-наслідкові звязки.

У дисертації розглянуто засоби організації словесно-тематичного матеріалу в ранній прозі Бєлого. Теми можуть співвідноситися з образом того або іншого персонажа; складатися з декількох мотивів, які мають спільні ознаки.

На конкретних прикладах розглянуто механізм контрапунктного поєднання тем (зорі і безумства, зорі і любові тощо). У дисертаційній роботі проаналізовано принципи розвитку лейтмотивів і доведено, що вони функціонують подібно до лейтмотивів у музиці. Це означає, що вони не підкорюються розвитку сюжету. Вперше лейтмотив може зявитись у творі ніби випадково, іноді він повязаний з епізодичним персонажем, який не бере участі в розвитку дії. Смислове наповнення такий епізод отримує поступово, повторюючись у різних контекстах і набуваючи символічного змісту. Тим самим стає зрозуміло, носієм якої теми є відповідний лейтмотив.

Основу майже всіх музичних прийомів, що запозичив Бєлий у музичного мистецтва, скдалає точний або варіативний повтор. Він використовується письменником на різних рівнях тексту:

  1. Для посилення ритмізації твору автор вдається до буквального повторення фрази або її фрагменту, що сюжетно ніяк не мотивовано.
  2. За допомогою варіативного повтору близьких за семантикою мотивів здійснюється проведення словесно-музичних тем симфоній.
  3. Бєлий використовує прийом дзеркального повторення окремих фрагментів тексту, які співвідносяться спочатку з одним героєм, а потім з іншим.

(окончание на с.2)

Скачать по ссылке



Категория: Диссертации | Добавил: lucymonkey | Теги: Миф, символизм, симфония, русская литература, автореферат, поэтика, Андрей Белый
Просмотров: 896 | Загрузок: 0 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]